УКР
РУС
ENG
Час прочитання –
Зараз
Я наразі перебуваю в Івано-Франківську, мешкаю у моїх друзів – вони зараз за межами України, тож певний час дозволили мені пожити у них.
Тут багато зелені довкола, чисте повітря порівняно з Києвом. Дуже незвична погода: швидко змінюється спека на холод і навпаки. Мальовничі дощі – майже тропічні зливи.
Тут майже не відчувається війна.
«Неосвітлена, нецивілізована провінція»
Перше, з чим я зіштовхнувся, коли приїхав у Франківськ – це було десь о третій ночі, бо потяг дуже сильно затримався – що у всьому місті було вимкнене світло. Я не міг викликати таксі й iще не розумів, із чим це пов’язано. Довкола стояли іще людей тридцять і теж намагалися викликати таксі. Тож я вирішив, що швидше дійду пішки.
І ці 40 хвилин пішої подорожі у цілковитій темряві мене дуже вразили: я подумав, що тут якась неосвітлена, нецивілізована провінція.
"А потім я зрозумів, що так виглядає комендантська година і світломаскування у Франківську".
До війни
Моє життя до війни було досить розміреним: дім – робота, робота – дім.
Певний час я приділяв своїй фізичній формі, тому дуже любив ходити з роботи додому пішки. Якщо на вихідних доводилось працювати, то я міг і на роботу піти пішки – це десь 8 км. Додому – ще 8.
"Так я не лише підтримував себе в формі, а й упорядковував свої думки".
Плани на мирний 2022
"Ми досить непогано закінчили 2021 – я б сказав, це був однин із найуспішніших років для Компанії. Тож ми складали амбітні плани на 2022: розраховували розпочати експансію на сусідні країни".
Звісно, про російську федерацію не йдеться – з ними ми припинили співпрацю ще у 2014 році. З білорусією ми ніколи й не працювали.
Водночас серйозно розглядали Казахстан, Вірменію, Азербайджан – ті російськомовні ринки, що виглядали доволі перспективно для наших консалтингових послуг.
Продуктову лінійку хотілося тиражувати в Європі. У США в нас уже є представництво і доволі багато проектів.
Планувалося організувати офіс і в Європі. Наприкінці цього року ми повинні вже були мати там зареєстровану фізичну особу та кілька укладених угод.
Були амбітні плани і на ринок України, де ми найбільше представлені. По-перше, був запланований певний переділ цього ринку, хотілося захопити більшу його частку. По-друге, сам ринок мав би вирости прогнозно на 50%, і органічно ми теж планували вирости.
«Чорний лебідь»
Протягом життя нашої Компанії ось це відчуття, що ми на порозі чогось видатного, востаннє було в мене в 2013 році. Його ми теж закінчили дуже-дуже добре. В мене були шалені плани на 2014.
Але він став найважчим за всю історію існування Компанії. І на рівень 2013-го ми вийшли в 2017-2018 рр. Знадобилося кілька років, аби ліквідувати виклики, які нам створив 2014.
"Тож на початку 2022, коли я проглядав наші амбітні плани й цифри, в мене промайнула думка: «А що цього разу може зруйнувати наші плани..?»
Це була війна".
(авт): Ти її не передбачав?
Війна була неочевидною для мене.
Питання імовірності війни я почав вивчати ще з грудня 2021 року. Майже щотижня я читав аналітику, експертні оцінки.
На початку січня 2022 року у мене склалося враження – попри те, що я не знаюся на військові справі – що повномасштабне вторгнення, про яке попереджали США та Великобританія, буде величезною авантюрою з боку росії. І досягти політичних цілей росії не вдасться.
Тож навіщо це все починати?
У мене було стовідсоткове відчуття (ми говоримо про початок січня 2022 року, коли «перемовини» НАТО з росією ще тривали), що вторгнення не буде. Бо росія від цього не отримає жодного зиску.
(авт): Ти сказав, найважчим за увесь час існування Компанії був 2014. А 2022 ще зарано оцінювати, чи він таки справді легший?
"2014-й був більш приголомшливим, бо це було руйнування сподівань. І він підготував мене до 2022-го, коли підсвідомо я вже припускав, що все може піти не за планом".
Ближче до 24 лютого я вже був готовий не лише підсвідомо, а й морально.
План на «раптом що»
Ми почали готуватися наприкінці січня – на початку лютого. Разом із Ігорем, Віталієм, Іллею розробляли план заходів на ось це «раптом що», який ми називали План Б.
Основні його моменти – як забезпечувати безперервність бізнесу. Як розподіляти фінансові потоки. Де знаходитиметься наша бухгалтерія, статутні документи і печатки. Як організовувати документообіг. Що буде з нашою інфраструктурою, яка досить залежна від серверів, що знаходяться в нашому офісі. Як ми виплачуватимемо зарплатню. Як ми комунікуватимемо з Клієнтами. Яким чином ми працюватимемо, закриватимемо проекти. Де буде офіс Б, і яким чином ми будемо евакуювати людей, якщо потрібна буде евакуація з гарячих точок.
"Ми опрацьовували цей комплекс заходів скоріше для самозаспокоєння. Адже жоден з нас, скоріше, не вірив у те, що трапиться широкомасштабне вторгнення".
Casus belli
Коли імовірність агресії мені стала видаватися значно вищою, я для себе вирішив, що не вживатиму якихось передчасних кроків, доки не трапиться casus belli.
І вже від його появи, я вважав, і до початку широкомасштабного вторгнення має минути кілька днів. І нам їх вистачить, аби убезпечити і Команду, і інфраструктуру.
Такий casus belli я побачив в ескалації подій у так званих "днр/лнр": посилення обстрілів, евакуація тамтешніх людей (ред.: 18 лютого 2022 року голови самопроголошених днр та лнр оголосили про масову евакуацію населення в росію через нібито «загрозу нападу з боку України»).
"Це стало сильним сигналом для мене: потрібно було чекати чогось серйозного. Але я був упевнений, що це «серйозне» відбуватиметься лише у східних регіонах України".
На останніх «мирних» вихідних я говорив з нашою бухгалтерією. Я тоді дуже наполегливо рекомендував їм залишити Київ і тимчасово релокуватися в Івано-Франківськ. Але вони відмовились, бо не вважали цю загрозу істотною.
Ми домовилися, що маємо бути готові до будь-якого розвитку подій. Тому все, що нам потрібно для віддаленої роботи, – не лише ноутбуки, а й печатки, документи, флешки з ЕЦП – ми розподілили між собою, уточнили, в кого що є, і вирішили, що релокуємось в одне місце.
Щовечора ми забирали це з собою. І щоранку приносили на роботу.
Тому 24 лютого ми вже не їхали в офіс: ми були повністю готові до евакуації.
24 лютого
Як і більшість Лізардів, я прокинувся від вибухів рано вранці. І не повірив у них. І навіть коли я побачив на «Українській правді» (ред.: новинний онлайн-ресурс) цю новину під заголовком «путін почав війну», я не відреагував відповідно. Бо цей же заголовок я бачив і в 2014.
"Та коли я переглянув перші 30 секунд виступу кремлівського упиря (ред.: звернення путіна про початок «військової операції» в Україні, опубліковане близько четвертої ранку за київським часом 24 лютого 2022 р у медіа), я зрозумів, що справи серйозні. Тієї ж миті я почав реалізовувати свій власний План Б".
Я забукав квиток в Івано-Франківськ, забукав готель. Станом на ранок 24-го лютого це все ще можна було зробити.
Я склав свою «тривожну валізку», де були всі документи свої і Компанії. Склав деякі речі. І вже о 7:00 у нас був перший дзвінок із директорами.
«Розуміння того, що відбулося, прийшло до мене ввечері»
Ми уточнили поточну ситуацію: хто чим займається, хто які приймає особисті рішення – хтось вирішив евакуюватися одразу, інші залишалися в Києві й чекали.
"Ми проговорили дублювання функцій у разі, якщо хтось перестане виходити на зв’язок – так, ми готувались і до людських втрат також. Я неймовірно радий, що цей найбільший мій страх не справдився".
Певне розуміння того, що відбулося, прийшло до мене ввечері. Після того, як я завершив перше відеозвернення по Teams для Команди. Я вимкнувся з дзвінка і… (ред.: Василь на певний час замовкає, намагаючись підібрати вірні слова)
"…Мені важко оцінити, описати свої тодішні емоції. Я все ще не розумів: як так?! Цього ж не мало відбутися! Логіка казала, що це абсурд, це неможливо!
Але це «неможливо» відбувалося не лише зі мною".
Першу ж ніч я намагався заснути під канонаду наших ЗСУ, які давали бій у Гостомелі.
«Я щоранку прокидався з думкою, що от-от, і все закінчиться»
В такому стані – коли ти виконуєш заплановане, але таки не можеш повірити в те, що відбувається, і почуваєшся наче в Задзеркаллі – я перебував мабуть тиждень-півтора.
"Я щоранку прокидався з думкою, що от-от, і включиться Китай, включиться Туреччина. Щось відбудеться, і це закінчиться. Це не може тривати довго! Ми ж у ХХІ сторіччі, коли між цивілізованими країнами таке неможливе! І воно припиниться завтра. Припиниться післязавтра. Після-післязавтра".
Відчуття того, що це надовго, до мене прийшло вже на другому тижні війни. І тоді я почав екзекьютити вже другу частину нашого Плану Б – незаплановану. Бо План Б з самого початку пішов не за планом (ред.: сміється).
«Це передбачити було неможливо»
Жоден з нас не мав іще в житті такого досвіду.
"І передбачити, що, приміром, жоден ріелтор, з яким ми тримали контакт, так і не вийде на зв’язок перші дні війни (ред.: щоби розселити евакуйованих Лізардів по інших містах України). Що на другий день війни, коли в нас була запланована евакуація техніки, в Києві вже стане настільки небезпечно, що люди просто відмовляться туди їхати, – це все передбачити було неможливо".
Як і неможливо було передбачити, що російські війська так швидко досягнуть Маріуполя. Саме осада Маріуполя була одним із тригерів, який згадували певні наші співробітники як причину для швидкої евакуації. А це трапилося вже на третій день.
І буквально через два дні після початку війни евакуація з Маріуполя була якщо не неможлива, то дуже небезпечна. Це передбачити було майже нереально.
Перші рішення Компанії
Етапи нашого Плану Б ми почали реалізовувати ще до 24 лютого. Тому станом на 24-те все, що забезпечило б безперервність бізнесу, було при мені.
Одним із перших наших рішень – попри те, що цінність грошей значно підвищилась, – було підтримати наших колег. Тому одразу було погоджено виплатити Лізардам зарплатню наперед. Ми навіть виплатили дещо більше, ніж повинні були, бо не було часу рахувати достеменно.
"Ми прагнули, щоб у наших співробітників були розв’язані руки щодо подальших їхніх дій. Це було для нас надважливо".
Ми одразу ж створили оперативний штаб, куди надходила інформація від всіх співробітників: де вони, як вони, що їм потрібно, як ми можемо допомогти.
Кожен учасник штабу допомагав, чим міг – машини для евакуації, пошук безпечного прихистку для ночівлі або перепочинку, помешкання для тривалішого перебування, контроль доступності чи відносної безпечності доріг в певних місцевостях. Тому ми й назвали наш штаб «Допомога Лізардам».
Цей «тривожний» чат у Teams проіснував місяць-півтора.
Перший тиждень
Я вперше в житті дуже сильно пошкодував, що не навчався застосовувати зброю. Бо тоді я був упевнений, що єдине, чим я міг допомогти цим людям, допомогти Україні – це взяти зброю й піти на фронт.
Та я розумів, що як військова одиниця я – нуль. І ця думка тиснула на мене найважче.
"Водночас я намагався виконувати свої задачі: тримати бізнес-процеси і комунікації в Компанії під контролем".
У другій частині:
«Ця інформація ширилася ринком, і багато хто з Клієнтів сприйняв це як сигнал, що можна не платити».
***
«Результатом роботи другого-третього тижня війни став наш оновлений кешфлоу – табличка з нашими прогнозованими
надходженнями, з оновленими комітментами від наших Клієнтів, із суттєво оптимізованими видатками. І от ця
табличка нас трохи заспокоїла».
***
«Той сплеск емоцій, що накрив, коли ми дізналися, що Лєра виїхала з Маріуполя, мені навіть складно передати. Це
було перше відчуття щастя з початку війни. Досить дивне й незвичне відчуття, яке я на той момент уже забув».
***
«Нашу експансію на європейський ринок треба буде значно пришвидшувати. Адже довгострокові перспективи
українського ринку поки що туманні».
***
«Перше, що я зроблю, – відкрию це бісове віскі! Зараз це для мене символ, що я робив неправильно до війни».