УКР
РУС
ENG
Кожен хвіст, кожні очі, що дивляться з надією, — це історія, яка заслуговує на щасливий кінець. Але, звісно ж, так трапляється не завжди. І ще рідше – в часи війни, коли про тварин турбуєшся, певно, не в першу чергу.
За рік 2024-й Знам’янський притулок для тварин ГО «Дай лапу» на Кіровоградщині, з яким ми співпрацюємо з 2022 року, зробив можливе й неможливе, аби подарувати нове життя понад 200 тваринам. Серед них кожна четверта тварина — інвалід, хвора, покинута та поранена внаслідок обстрілів. За кожною такою цифрою — «кудлата» душа, що знайшла сили боротися за життя. За кожною історією порятунку чи втрати – мужність волонтерів притулку «Дай лапу», їхні понівечені нерви, любов та віра в добро. А ще – досвід роботи з дивовижними випадками, які, мабуть, трапляються раз на життя. Ми розкажемо дещо про них.
Богдана Стоян, керівниця ГО «Дай лапу»
« Відкриттям цього року був песик Супчик, якого ми знайшли під магазином. Він інвалід: у нього не працюють задні лапки. Проходив у нас терапію і згодом знайшов свою родину в Нідерландах».
Богдана – доволі прямолінійна й подеколи жорстка людина – називає своїх підопічних завжди лагідно: «красуні», «песики», «котики», «тваринки». Наступна її історія – про «чудову тваринку, красуню Бо». Її викинули занедбаним цуценям біля притулку. Згодом знайшли, здавалося б, гарну родину. Але Бо повернули. Історія Бо мала щасливе завершення завдяки випадку: відео про неї в соцмережах підкорило серця родини з Люксембургу. Бо оформили документи й відправили до закордонної сім’ї.
Далі – про кицю Квітку: вона потрапила в «Дай лапу» минулої весни в жахливому стані – у неї відірвані дві лапи, пошкоджений хвіст і травмований пальчик на третій лапі. Квітка ще й була вагітна. Після ампутації вона зазнала сильного інфекційного ураження. Витримавши все, Квітка почала шукати родину. Втім, охочих взяти до себе таких особливих тварин дуже мало.
Квітка – єдина така тваринка в притулку.
Згодом ми отримали запит від незнайомки. Вона написала, що «хотіла б узяти котика чи кішечку з травмами». Дівчина зауважила, що знає – таких навряд хтось забере, бо «всім треба здорові». Але вона була налаштована хоча б одній такій тварині «подарувати гарне життя у сім'ї, де любитимуть та піклуватися про здоров'я».
Богдана Стоян, керівниця ГО «Дай лапу»
«Ми запропонували всіх, окрім Квітки. Бо вже зневірились у мрії знайти для неї родину. Але дівчина перепитала за неї. Ми дуже здивувались, зраділи й відправили фото. Так Квітка знайшла свою людину».
Історія песика Макєби – не менш болюча. Його знайшли у вкрай поганому стані: він був схожий на кенгуру – ходив на задніх лапах, трошечки спираючись передніми. У нього було чотири операції. Тепер це – здоровий, шикарний пес. І він шукає родину.
Окрім «звичайних», вуличних тварин у притулку доволі часто опиняються й «дорогі», порідні. Один із них – сіамський висловухий кіт. Тут його назвали Сухарик.
Богдана Стоян, керівниця ГО «Дай лапу»
«У Сухарика проблеми із задніми лапками. Це – поширена хвороба висловухих тварин. Ми лікували його, паралельно шукаючи йому родину. Знайшли там, де й не планували: одного ранку до притулку завітали знайомі, щоби віддати візочок для тварин. Побачили Сухарика і закохалися. Котик поїхав додому в той же день».
«Небезпечні собаки» – це окрема тема в розповідях спеціалістів «Дай лапу». Нещодавній випадок – пітбуль Ніка. До рук волонтерів вона потрапила в стані повного виснаження й абсцесом у вусі. Її стерилізували, пролікували, відгодували на… додаткові 20 кг. Вона тепер щаслива в новій родині. І це – привід вкотре нагадати: не існує «собак-убивць», існують власники, які – навмисно або через власну безвідповідальність – створюють із милих і лагідних цуциків небезпечних дорослих тварин. І це – провина винятково людей.
Втім, великі собаки – це найпроблемніші в плані прилаштування підопічні Богдани та її колег. Серед таких – алабай Ая, вона була і є, одним із «найскладніших пацієнтів» «Дай лапу».
Ая лікувалася довго і вкрай складно: уражені шлунок та печінка, рахіт, дисплазія тазу, розрив зв'язки в коліні. Ая пройшла важку операцію, постійно приймає терапію.
Але поруч із історією Аї, є такі, як про Мілу та Жулу – двох «дівчат» із зони бойових дій. Зараз вони живуть тихим сільським життям.
Є Мопсик Аврора. Вона мала травму ока, глистну інвазію, покручені лапи. Як наслідок – проблеми із шлунково-кишковим трактом. Зараз Аврора живе у Франції, місті Шомон.
Багато тварин вилікували від ентериту, кальцивірозу та інших хвороб. В кисневому боксі, подарованому нами з Lizard Soft ще на початку співпраці, постійно хтось на лікуванні.
Богдана Стоян, керівниця ГО «Дай лапу»
«Ветлікарі, до яких ми звертаємось, дуже здивовані та задоволені умовами, в яких ми надаємо допомогу та лікуємо. Направляють до нас на долікування й реабілітацію. Дозволяють проводити маніпуляції власноруч, щоб не витрачати кошти на стаціонар.
В нашому «портфоліо» є тваринки, що пережили перелами, а тепер – уже здорові й шукають собі родини. Тобто це ще не Happy end, але він обов’язково буде».
Богдана тішиться: завдяки постійній підтримці Lizard Soft, видатки на найбільш необхідне – харчування, мийні засоби, базові потреби – завжди закриті. І що, якби на мішок корму збирали кошти, як і раніше, то за «важких» тварин навряд чи бралися б. Адже люди, на яких хочеться розраховувати, виморені і морально, і фізично, і дуже сильно – фінансово. Тож збирати на корм стало вкрай важко.
Однак, у «Дай лапу» тепер забули про цю проблему, зауважує Богдана. Тому волонтери можуть «дозволити собі» якісні ветеринарні ліки, якісні обробки від паразитів, регулярну стерилізацію безпритульних тварин. Лише за минулий рік волонтери притулку стерилізували 238 хвостатих безхатьків. Це дуже важливо, переконана Богдана.
Богдана Стоян, керівниця ГО «Дай лапу»
«Ми змогли собі дозволили рятувати тварин з зони бойових дій. І не 5-10 тварин, а сотні. Ми сприяли «всиновленню» 276 тварин з нашого притулку. Ще 168 тварин знайшли родини з нашою допомогою».
Насправді, ми не впевнені, що це ми – Lizard Soft – допомагаємо «Дай лапу». Часто здається, що навпаки: це нам допомагають вірити в краще, тішитися життям – хай яке воно зараз є, зберігати надію і «тримати хвіст пістолетом». Допомагають такі от історії, такі от люди. Такі фотографії.
От у чому ми точно впевнені – це в тому, що тварини не винні в стражданнях, через які проходять зараз. Кинуті, поранені, хворі, вона все ще вміють любити, довіряти і радіти життю. Подеколи здається, нам варто повчитися цього у кудлатих. Нехай історія кожного з них матиме Happy end.